Архівних документів про охорону здоров’я на Буковині під час входження краю до складу Молдови є мало, але про стан медицини того часу можуть досить наочно свідчити наступні записи:

“Кожен воєвода привозив собі із Константинополя лікаря – грека, який вважався одночасно головним лікарем у столиці князівства.

Простий люд міг отримати медичну допомогу у лікарів-ченців із ближніх монастирів, або у місцевих знахарів, бабок-повитух, костоправів та інших народних лакувальників. На цих землях часто лютували епідемії чуми та холери, але проти них використовувався лише один засіб – карантин”.

(Lupu Octavian. Aspecte ale sanatatii publce. Cernauti. 1942. p. 90.).

“…на Буковині санітарна справа була запущена. Здоров’я й життя людей, як і тварин, були на останньому місці. На них не звертали уваги. Крім Ясс (столиці Молдови), ніде не було цирульника, хірурга, чи лікаря взагалі. Не існувало аптек. Вагітні жінки під час пологів ризикували життям. Забобони й невігластво прискорювали смерть вагітних. Не проводилось запобіжних заходів проти чуми”.

(Габріель фон Сплені. Опис Буковини. – Чернівці, “Рута”. 1995. с. 37.).

Наприкінці ХVІІІ століття землі України були розподілені і стали належати двом імперіям. Австро – Угорській імперії відійшли Галичина, Буковина, Волинь, а Російській – решта українських земель. Кожна з часток України потрапила під впливи двох відмінних, а де в чому – цілком протилежних як суспільно-політичних, так і культурно-освітніх систем. Розвиток медицини на українських землях, що увійшли до складу Австро–Угорської імперії пішов за новочасним європейським зразком. Навіть на Буковині, яка була найвіддаленішим периферійним регіоном Австрії, система медичного забезпечення розвивалася й удосконалювалася як і по всій імперії на основі Указу імператриці Марії – Терезії від 14 вересня 1776 року. Цей указ визначав негайні завдання з уніфікації медичної та санітарної справи в імперії. Цим указом на державному рівні була впроваджена в дію “медична поліція”.

Медичною справою на Галичині, Волині та Буковині займались державні лікарі (“фізики”), приватні лікарі, цирульники, народні лічці. Лікували хворих в міських комунальних та цехових шпиталях, на дому, в притулках, які ще продовжували існувати при братствах чи храмах. Виготовленням та забезпеченням хворих ліками займалися фармацевти в аптеках. Щоб упорядкувати фармацевтичну справу в Галичині та Буковині, у 1806 році розпорядженням австрійської адміністрації були створені у Львові та Чернівцях аптекарські греміуми (колегії) з філіями в окружних містах. Цим греміумам були підпорядковані власники аптек, фармацевти та їхні учні. Греміуми навели лад в аптечній справі, в підготовці на робочих місцях в кращих аптеках фармацевтів, стимулювали покращення роботи аптечних лабораторій з пошуку нових ліків. Для підготовки фармацевтів з вищою освітою при філософському факультеті Львівського університету було створене фармацевтичне відділення.

Розглянемо медицину на українських землях, що увійшли 1774 року до складу Австро-Угорської імперії на прикладах медицини Буковини – найвіддаленішої та найменшої за площею і населенням автономії. На Буковині в 1776 році проживало понад 125 тисяч людей. З історичних документів Буковини відомо наступне. Впродовж 1774–1786 років Буковина знаходилась у складі Галичини, як окрема автономна адміністративна одиниця габсбургської імперії (Австрії) з правлінням військової адміністрації.

У 1867 році Буковина стала одним із 17 автономних коронних країв австрійської частини дуалістичної монархії (Австро-Угорщини) із титулом герцогства і зі своєю крайовою конституцією. Місцеве самоврядуванням здійснював Крайовий сейм як законодавчий орган і його відділ як крайовий виконавчий комітет.

Самоврядування Буковини підтверджене наданням для краю в 1862 році крайового герба із зображенням голови тура і трьох зірок.

Герб Герцогства Буковина

Адміністративним центром Буковини від 1779 року стає місто Чернівці, в якому на той час було понад 200 будівель і нараховувалося 1300 жителів. Уже в 1779 році для військових і міських жителів в Чернівцях відкрито військовий шпиталь, а в 1781 році – військову аптеку при якій працювали два фельдшери, а наприкінці 1782 р. до міста прибув дипломований лікар. Ним був Йосип Глабах, який став також першим санітарним радником військової адміністрації.

У 1786 році мерією міста відкрито перший міський шпиталь. Для цивільного шпиталю в пивовара Вайнека було придбано будинок. Згодом, у 1824 р., цей шпиталь перевели до старої тюрми (сучасна пл. Філармонії), а в 1833 р. до спеціально збудованого приміщення. У 1798 році в Чернівці, з населенням понад 8 тисяч жителів, прибуває перша окружна акушерка Марія Теодорин. У 1799 році при першому міському шпиталі відкрито пологове відділення. У 1806 році постановою Буковинського сейму по вул. Святого Миколая (теперішня вул. Садовського, будинки професійного училища № 13) відкрито пологовий будинок на 15 ліжок як самостійну медичну установу, а на його базі у 1809 році почала працювати платна школа практичного акушерства із строком навчання 8 місяців. На базі цього пологового будинку і його школи у 1811 році була відкрита акушерська школа, що іменувалась “Czernowitzer Geburtshilfliches Lehrinstitut” (Чернівецький навчальний інститут пологової допомоги).

Подібні акушерські школи були створені і діяли у Відні, Львові, Зальцбурзі, Празі та Кракові.

У 1913 році пологовий будинок із вул. Святого Миколая переведено у будинок крайової агрошколи по вул. Семигородській (теперішня вул. Головна, 129), збільшено його місткість до 75 ліжок і за європейським зразком облаштовані пологовий зал, септичну й асептичну палати для операцій та 14 звичайних палат. У 1915 році при пологовому будинку відкрито гінекологічне відділення на 20 ліжок.

У 1825 році у Чернівцях почала діяти лікарня очних хвороб. В 1849 р. було споруджено і будинок військового госпіталю, що розташувався по вул. Шпитальній (частина сучасної вул. Т. Шеченка).

У 1849 році під час епідемії від холери у Чернівцях померло 578 чоловік із 15 тисяч мешканців. У 1854 році в місті Чернівці, яке мало на той час понад 26 тисяч населення, єврейська громада побудувала ще один міський шпиталь на 250 ліжок (колишня перша міська лікарня на вул. Барбюса).

Протягом 1854— 1855 рр. звели будівлю єврейської лікарні (до 1995 р. міська лікарня №1).

Центральний корпус міської лікарні №1, кінець ХІХ ст.

Був призначений головний лікар міста, якому підпорядковувалися 9 міських лікарів, які працювали на державних посадах. Окрім них в місті працювали приватні лікарі. Нестачу професійних лікарів на Буковині поповнювали лікарі – емпірики (цирульники).

Протягом 1801 року, як і повсюди у Європі, у Чернівцях було створено 12 ремісничих цехів, серед яких були цехи аптекарів і хірургів. Лише 1864 року Крайова санітарна рада Буковини заборонила цирульникам хірургічну практику.

У 1866 році було засноване “Товариство лікарів Буковини”, постійним членом якого був знаменитий хірург і науковець Йоган Мікулич - Радецький. В 1868 році від епідемії холери померло 2300 чоловік із 33 тисяч мешканців міста.

У 1870 році створена Крайова рада здоров’я, в обов’язки якої входило здійснення всіх заходів щодо організації медичної допомоги населенню Буковини. Раду очолював крайовий санітарний референт, якого призначав своїм указом імператор. На 1 грудня 1870 року затверджено Крайову раду здоров’я у такому складі: голова – лікар Антон Захар; заступник голови – лікар Карл Денаровський; члени ради: професор хімії доктор Ріхард Прібрам, професор хімії Йоган Штігель, крайові інженери Карл Оман, Вільгельм Мартін, Фердинанд Норман, аптекарі Віллібальд Вельдович і Франц Крижанівський. Рада виконувала функції як дорадчого, так і санкціонуючого органу краю при вирішенні всіх проблем практичної охорони здоров’я, із призначенням на посади медперсоналу, веденням статистичного обліку, аналізу та звітності, вирішенням санітарно-гігієнічних і епідеміологічних проблем.

Рада здійснювала контроль за роботою лікарів, шпиталів, аптек, наглядала за кладовищами, керувала роботою карантинної й ветеринарної служб. У 1879 році Крайова рада підпорядковує собі новий міський шпиталь, який отримує статус і назву Міської громадської лікарні на 500 ліжок, а згодом статус Крайової громадської лікарні на 700 ліжок (теперішня обласна клінічна лікарня). З жовтня 1886 р. отримав нові приміщення, для спорудження яких магістратом було виділено земельну ділянку та кошти.

Комплекс споруд крайової лікарні розташувався навпроти Народного саду і виходив на вул. Семигородську (сучасна Головна). В період перебування краю в складі Румунії лікарня мала 8 відділень та 565 ліжок. В 60-і та 90-і роки 20-го ст. комплекс будівель був доповнений ще двома спорудами.

Використання оздоровчих ресурсів Буковини. У 1844 році землевласник І.Василько відкриває у с. Лопушні санаторій з водами типу відомих лікувальних вод курорту “Грефенберг” (м. Грефенберг в Австрійській Сілезії). Бальнеологічний курорт “Лопушна” використовував для лікування ванни з холодною водою, солоні ванни, ванни із сироватки. У 1917 році на хуторі Лужки біля Вижниці Р. Граблей побудував водолікарню, яка використовувала для лікування місцеві залізисті мінеральні води.

У березні 1888 року був прийнятий закон “Про організацію публічної санітарної служби у громадах воєводства Буковини”. Згідно з цим законом Буковина поділялась на окремі санітарні округи (волості), в кожному із яких уводилась посада громадського лікаря, якого утримувала своїм коштом громада. Посаду громадського лікаря за конкурсом міг обійняти тільки лікар, котрий мав відповідну вимогам медичну підготовку та знав мову, якою розмовляла більшість населення округу. У містах і селах Буковини крім лікарів, що працювали у державних і громадських медичних закладах, практикували також дипломовані приватні лікарі, а до 1864 року – ще й лікарі-цирульники.

У 1875 році в Чернівцях, з населенням понад 40 тисяч мешканців відкрито Чернівецький університет Франца Йосипа (теперішній Чернівецький національний університет ім. Ю.Федьковича).

У 1880 році створено Буковинську лікарську палату, президентом якої протягом 1880-1888 років обирався доктор медицини Василь Волян – директор Крайової громадської лікарні.

У 1902 році закінчено будівництво й почала працювати одна з кращих у Європі Чернівецька (теперішня обласна) психіатрична лікарня на 600 ліжок, із новітнім на той час медичним оснащенням. Лікарня розміщалась у 8 окремих корпусах, з’єднаних між собою підземними теплими переходами, а підлога у палатах була з підігрівом. На території лікарні розміщалися два двоповерхові будинки для проживання медперсоналу цієї лікарні.

У 1904 році у Чернівцях створена Станція швидкої медичної допомоги.

У 1908-1910 роках побудована, оснащена привезеними з Відня новітніми на той час діагностично – лікувальними приладами та меблями і розпочала свою діяльність одна із найкращих у Європі

Пам’ятник милосердю, який отримав назву “Каритська група”
25 травня 1910 відбулося урочисте відкриття першої в місті та на Буковині дитячої лікарні

дитяча лікарня (теперішня дитяча лікарня по вул. Буковинській). Оскільки лікарня будувалася на кошти Германа Фішера, то їй було дано ім’я його батьків. Споруджував будівлю архітектор Вільгельм Кемплер.

В листопаді 1910 р. перед центральним корпусом було встановлено скульптурну групу “КарітасТеодора Штундля.

Спершу лікарня була розрахована на 40 місць, а після реконструкції в 1934 р. тут було 115 місць.

Будинок лікарні виконано у стилі модерн з елементами готики. Поєднання в оздобленні будівлі конструктивних та декоративних елементів робить її привабливою та перетворює в уяві глядача на казковий замок.

Всі лікарні забезпечували надання як платної, так і безкоштовної допомоги і відповідного лікування хворих. Наприкінці 1910 року в місті Чернівці проживало понад 87 тисяч мешканців.

На Буковині відкриваються ще дві лікарні – у м. Вижниці на 50 ліжок (1911) та у м. Сторожинці на 50 ліжок (1912).

У 1908 році у Чернівцях створена і починає працювати станція боротьби зі сказом.

Кількість лікарів на Буковині в 1906 році становила всього 141, із них: українців 15 (10,5 %), румунів 9 (6,5 %), поляків 22 (15,6 %), німців 3 (2,3 %), євреїв 92 (65,1 %). Із всіх 141 лікарів вихідців із Буковини – 84, із Галичини – 43. Отримати фах дипломованого лікаря буковинці могли на медичному факультеті Віденського університету або у Віденській імператорській військово-медичній академії, у Львівському університеті та в університетах інших європейських країн. Спеціальних шкіл для підготовки медсестер на Буковині не існувало.

Протягом ХVІІ-ХVІІІ століть функції сестер милосердя у лікарнях виконували черниці із католицьких та греко – католицьких монастирів, або найняті через монастирі для догляду за хворими жінки – послушниці. Наприклад, нині діючий жіночий монастир по вулиці Буковинськиій в Чернівцях був заснований спеціально для черниць, які забезпечували догляд за хворими у центральному міському шпиталі (теперішня обласна клінічна лікарня) та у дитячій лікарні (теперішня дитяча лікарня на вул. Буковинській). Наприкінці ХVIII століття сестер милосердя готували на робочих місцях у лікарнях, а з ХІХ століття ще й на курсах товариства Червоного Хреста.

З початком Першої світової війни на Буковині були відкриті і працювали впродовж війни курси сестер милосердя. В роки війни 1914-1918 рр. у шпиталі, створеному на базі Крайової лікарні (теперішня обласна клінічна лікарня) хірургом працював знаменитий письменник і лікар Булгаков. В цьому шпиталі лікувався поранений в бою прапорщик В.Чапаєв – пізніше один із героїв Громадянської війни. Санітаром у потязі, який евакуйовував поранених із шпиталів м. Чернівців працював відомий пізніше поет Сергій Єсенін.

На Північній Буковині у 1940 році проживало вже понад 840 тисяч населення, а в місті Чернівцях – понад 125 тисяч. Нагадаємо, що в 1774 році (рік приєднання Буковини до Австрії) на Північній Буковині проживало всього понад 125 тис., а в 1940 році – понад 840 тис. населення. Вагомий приріст (збільшення майже в 7 разів).

В період румунського правління (1918-1940 рр.) на Буковині було уведене законодавство Старого королівства, в тому числі й санітарне. Охороною здоров’я краю (8-й санітарний регіон, до складу якого входили Буковина, північна частина Молдови, Хотинський повіт Бессарабії) опікувався Генеральний санітарний інспектор, якого призначала Рада Міністрів Румунії. У 1938-1940 роках керівний медичний орган краю іменувався “Генеральний санітарний інспекторат провінції Сучава міста Чернівці”, підпорядкований безпосередньо Міністерству здоров’я Румунії. Інспекторату підпорядковувались повітові санітарні відділи.

Буковина поділялась на 5 повітів, в кожному з них медичну справу очолював головний лікар, підпорядкований префекту повіту. Повіти ділилися на санітарні округи (їх було 42) на чолі з окружними лікарями. Окружний лікар мав 1-2 санітарних агентів із спеціальною освітою та 2-3 акушерки. В 1920 році на Буковині було 102 санітарні агенти та 121 акушерка.

У Чернівцях керував медичною справою головний лікар, якому підпорядковувалися 9 міських лікарів. Більшість лікарів були румуни.

У Чернівцях побудовані і починають функціонувати поліклініка (1911 р.) “Королева Марія” (теперішня поліклініка № 1 по вул. Шкільній) та міська поліклініка (1938 р.) – теперішня поліклініка № 2 по вул. Л. Українки. Діяли товариства швидкої допомоги, профілактики туберкульозу, фармацевтів. Створюється міська рада з гігієни й санітарії, але у 1921 році було ліквідоване товариство Червоного Хреста як громадська організація. На лікаря можна було вивчитись у Бухаресті. На початку 1940 року на Буковині було 2 ліжка на 1000 населення та всього 20 приватних аптек.

Для боротьби з інфекціями на Буковині створено 10 лазаретів і 25 диспансерів, а у Чернівцях засновано Інститут гігієни з бактеріологічною і хімічною лабораторіями. Створено Санітарний фонд для фінансування медичної діяльності, служби вакцинації, дезинфекції, санітарного контролю, шкільного інспектування.

У 1927 році землевласник І. Путра на хуторі Мінте поблизу села Селятин Путильського району біля джерела мінеральної води збудував приміщення для лікування ваннами опорно-рухового апарату, шлунково-кишкових та шкірних хвороб. Мінеральна вода цього джерела називається “Селятин” і за своїми лікувальними властивостями подібна до мінеральної води “Нафтуся” із курорту “Трускавець”, якою лікують хвороби нирок та жовчного міхура.

Медична допомога була платною і залежала від класу та матеріального статку хворого. Своїм розпорядженням від 29 березня 1940 року Міністерство здоров’я Румунії нагадувало, що за утримання хворих у лікарнях платять самі хворі або сільські громади (комуни). Звільнити від плати могло тільки саме міністерство за умов, якщо вартість лікування перевищувала 3000 леїв.

До 60-х років ХІХ століття у Хотині діяла лікарня на 30 ліжок, а в селі Іванківцях на Кельменеччині працювала ще одна лікарняна установа на 5 ліжок. Із 60-х років ХІХ ст. поступово запроваджується земська медицина, яка сприяла відкриттю протягом ХІХ століття у Хотинському повіті 6 лікарняних установ кожна на 3 – 5 ліжок (всього 18 ліжок) та 8 фельдшерських пунктів.

Світової слави зазнали вихідці з Буковини: знаменитий хірург, доктор медицини Йоган Мікулич-Радецький (1850 – 1905 рр.), знаменитий хірург, доктор медицини, професор Нестор Монастирський (1847 – 1888 рр.), доктор медицини, хірург Володимир Залозецький (1842 – 1898 рр.); доктор медицини, психоневролог, поет Нарциз Лукіянович (1907 – 1985 рр.), доктор медицини, дерматолог, фармаколог, художник, скульптор Опанас Шевчукевич (1902 – 1972 рр.) та багато інших.

Не маючи можливості працювати у своїй державі, вони прославили Україну своєю працею і науковими здобутками в інших країнах. Пам’ятаймо їх як своїх співвітчизників, бо наука і служіння не мають батьківщини, але вчені її мають.

Станом на 1 липня 1997 року в Чернівецькій області з населенням понад 943,6 тис. чоловік, із них 400,6 тис. в містах і 543 тис. в селах, охорона здоров`я буковинців характеризувалася наступними показниками.

  1. Медичну допомогу хворим надавали: 21 обласна та 8 міських лікувально-профілактичних установ, 10 спеціалізованих диспансерів, 11 центральних районних лікарень, 24 сільські дільничні лікарні, 68 сільських амбулаторій, 27 фельдшерсько-акушерських пунктів, понад 90 аптек та біля 400 аптечних пунктів.
  2. Стаціонарну медичну допомогу забезпечували 56 лікарняних установ на 8354 ліжка. На 10 тис. населення припадало 88,5 лікарняні ліжка (в 1996 році було 105,6 ).

3. У медичних установах області на той час працювали 3427 лікарів та 7595 чоловік середнього медперсоналу. Забезпеченість лікарями складала 36,5 на 10 000 населення, а середнім медперсоналом – 80,5 на 10 000 (на 1. 07. 1996 року цей показник складав відповідно 42,1 та 88,0 ).

  1. Працювали санаторії: протитуберкульозний на 75 ліжок у Красноїльську, дитячий протитуберкульозний на 325 ліжок у Чернівцях, гастроентерологічний на 100 ліжок у с. Стара Жадова, ревматологічний на 100 ліжок у с. Щербинцях, водолікарні в Брусниці та Чернівцях.
  2. Забезпечення медичними кадрами здійснювалося в основному за рахунок випускників Чернівецького медінституту та Чернівецького, Новоселицького і Вашковецького медичних училищ.

 
 
 
 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Print Friendly, PDF & Email

Залишити відповідь