Інтерактивні методи навчання

ІНТЕРАКТИВНІ МЕТОДИ НАВЧАННЯ — способи організації активної взаємодії учнів і вчителя у навчальному процесі з метою досягнення визначених дидактичних результатів. Інтерактивна взаємодія виключає як домінування одного учасника навчального процесу на іншим, так і однієї думки над іншою. У ході інтерактивного навчання учні вчаться бути демократичними, вчаться спілкуватися з іншими людьми, критично мислити, приймати продумані рішення.

І. м. н. дають найбільший простір для самореалізації учня у навчанні і найбільше відповідають особистісно-орієнтованому підходу, адже це така організація навчального процесу, за якої неможлива неучасть школяра в колективному взаємодоповненому, заснованому на взаємодії всіх його учасників процесі навчального пізнання: або кожен учень має конкретне завдання, за яке він повинен публічно прозвітуватись, або від його діяльності залежить якість виконання поставленого перед групою та перед усім класом завдання.

Існують технології кооперативного навчання (робота в парах, робота в малих групах), технології колективного та колективно-групового навчання (ротаційні трійки, акваріум, ажурна пилка, два — чотири — всі разом, навчаючи — вчуся тощо), технології опрацювання дискусійних питань («Прес», займи позицію, дерево рішень, аналіз ситуації, дискусії, дебати тощо), технології ситуативного моделювання (симуляція, імітація, рольова гра тощо).

Застосування інтерактивних технологій передбачає й особливе розуміння уроку як форми навчання, що також ґрунтується на технологічному підході.

Як правило, структура інтерактивного уроку складається з п’яти елементів: а) мотивація — фокусування уваги учнів на проблемі уроку, стимулювання інтересу до обговорюваної теми (не більше 5% часу заняття); б) оголошення, представлення теми та очікуваних навчальних результатів — забезпечення розуміння учнями змісту їхньої діяльності: тобто чого вони повинні досягти в результаті уроку і чого від них чекає вчитель (не більше 5% часу заняття); в) надання учням необхідної інформації за мінімально короткий час, для того щоб на її основі виконувати практичні завдання шляхом інтерактивної взаємодії.

Це може бути мінілекція, читання роздаткового матеріалу, перевірка домашнього завдання, опанування інформацією з допомогою технічних засобів навчання або наочності тощо (10—15% часу уроку); г) інтерактивні вправи — центральна частина заняття, що передбачає застосування вчителем 1—3 інтерактивних технологій, що відбираються залежно від очікуваних результатів (45—60% часу на уроці); ґ) підбиття підсумків, оцінювання результатів уроку — процес, зворотний інструктажу і який називають «рефлексією».

Його завдання — прояснити зміст опрацьованого; співвіднести реальні результати з очікуваними; проаналізувати, чому відбулося так, а не інакше; зробити висновки; закріпити чи відкоригувати засвоєння; намітити нові теми для обговорення; установити зв’язок між тим, що вже відомо, і тим, що знадобиться засвоїти, чого треба буде навчитись у майбутньому; скласти план подальших дій (до 20% часу).

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Print Friendly, PDF & Email

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Print Friendly, PDF & Email