ФИЛИПОВИЧ Володимир

Головний лікар крайового шпиталю з 22 вересня 1900 до 15 червня 1919 р.

Багаторічний член громадської ради у Чернівцях і представник Буковини у санітарній раді у Відні.

Член-засновник товариства „Український народний дім у Чернівцях”.

Почесний громадянин Чернівців 1909 р. Співредактор віденської „Medizinische Vierteljahresschrift” („Медичний Щоквартальник”).

Народився 9 травня 1858 р., у сім’ї православного священника.

Закінчив медичні студії у Відні. Володів руською (українською), німецькою, румунською, польською та італійською мовами. Після навчання працював громадським лікарем в околиці Гориції („австрійської Ніцци ХІХ – початку ХХ ст.”), звідки 1886 р. перевівся як лікар-секундар до крайового шпиталю в Чернівцях.

У 1898 р. став лікарем-примарем, а після смерті головного лікаря доктора Воляна призначений на його місце. Під керівництвом В. Филиповича лікарня збільшилась до 5 відділень: внутрішніх хвороб, хірургічне, очне, дермато-венеричне, інфекційне.

Після виходу на пенсію продовжував медичну практику на посаді керівника другого хірургічного відділення.

Перший приклад солідности давав кожному директор Филипопич, який щодня, чи в будень, чи в свято працював у шпиталі від ранку до вечора.

Літом зачинав свої операції вже в годині 6 рано, що тривало без перерви не раз і до години 2 пополудні; а відтак розпочиналася інспекція шпиталю, адміністрації, кухні, а по обіді приходив незабаром знову до шпиталю і перебував у ньому до години 9 вечора”.

Доктор Филипович був відомий і в наукових колах. Адже перші його праці з бактеріології з’явилися ще під час перебування у Відні. 1887 р. він звернув увагу наукового світу на велике поширення пелагри на Буковині (захворювання, котре є наслідком довготривалого неповноцінного харчування, поширене у регіонах, де населення харчується переважно кукурудзою). Завдяки йому розпочалася систематична боротьба проти цієї недуги.

Найважнішою працею дослідника є монографія про кишкову непрохідність, в якій на підставі значного матеріалу (кількасот власних операцій) описано перебіг і лікування цієї хвороби.

Сучасники В. Филиповича відзначали його не лише як вправного хірурга, керівника, а і як „свідомого українця, члена українських товариств, учасника політичного життя”. Він був членом студентського товариства „Союз” у Чернівцях.

2 січня 1906 р. на зборах Крайового комітету його обрано головою „Національної Ради русинів на Буковині”. Показово, що саме він 12 листопада 1905 р. офіційним привітанням відкрив перші установчі збори „Національної ради”. Це була перша політична партія народовців Буковини (національно-демократичного спрямування). 30 квітня 1922 р. разом з іншими відомими українськими політичними діячами краю очолив партію, яка мала б захищати інтереси місцевих русинів перед румунською владою.

Помер 6 січня 1935 р. З цього приводу газета „Діло” писала: „Недуги набрався від променів Рентгена, якими займався зараз після їх відкриття і навіть мусів піддаватися кілька разів ампутації поодиноких пальців рук”.

За характеристикою, поданою у газеті „Рада” – „один з найздібніших українських лікарів-операторів”. Колега-хірург Т. Бурачинський вдало підсумував діяльність В. Филиповича як медика-директора у своєму прощальному слові у газеті „Діло”: „Увесь розвій шпитальництва на Буковині, головно краєвого шпиталю в Чернівцях, це в першій мірі майже виключно заслуга Покійника. … Коли ми враз із д-ром В. Гузаром прибули в 1907 році як секундарі до шпиталю в Чернівцях, застали там шпитальні відділи ведені зразковим клінічним способом. Лікарська праця була зорганізована відповідно до найновіших вимог науки. Всюди панував взірцевий порядок.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Print Friendly, PDF & Email

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Print Friendly, PDF & Email